Історія та сучасність

Профтехосвіта Харківщини: історія та сучасність

IiS_1Харків засновано в 1654 року як полкове казацьке місто, яким воно залишалося до 1765 року. З 1765 р. Харків – центр Слобідсько-Української губернії. З 1923 р. місто стає центром Харківського округу, а з лютого 1932 р. – центром Харківської області. З 1922 по 1934 рік був столицею УРСР.
Слобожанський край по праву вважається одним із таких, що визначає освітню і наукову політику в державі. Початок XIX ст. – 1805 рік – знаменується відкриттям у Харкові університету, заснованого ви­датним вченим і громадським діячем В.Каразіним. І з того часу Слобожанська столиця починає відігравати визначальну роль як науковий, освітній та куль­турний центр України і всієї Російської імперії. Майже трьохсотрічний досвід діяльності нав­чальних закладів, у тому числі профтехосвіти, Сло­божанщини становить інтерес і як пізнавальний історичний матеріал, і, що надзвичайно важливо, як можливість для визначення найбільш прийнятного напряму у формуванні регіональної професійно-освітньої політики у зв’язку з потребами виробниц­тва та економічними реформами в Україні на межі двох тисячоліть.
Нині, коли ведеться інтенсивний пошук нових форм організації підготовки кваліфікованих робіт­ничих кадрів, надзвичайно актуальним є історичний досвід становлення вітчизняної професійної школи, яка на своєму шляху зазнала багато малих і великих реформ. Історичний досвід підтверджує і той факт, що докорінні зміни в системі професійно-технічної освіти дають позитивні наслідки лише за умови вра­хування регіональних особливостей.

Історія профтехосвіти Слобожанщини нероз­ривно пов’язана з процесом економічного станов­лення краю і має давні

IiS_2традиції, закладені ще у другій половині XVII ст.
У цей період навкруги Харківської фортеці, збу­дованої у 1656-1659 рр., виникають слобідські по­селення Журавлівка, Гончарівка, Панасівка та інші, в яких інтенсивно розвиваються ре­месла – гончарне, кушнірське (пошиття хутряного одягу), ковальське, а також римарство (вичинка шкір), чоботарство (пошиття взуття), коцарство (виготовлення вовняних килимів-коців).
Про це досі нагадують назви вулиць сучасного Харкова: Римарська, Коцарська, Чоботарська.
У другій половині XVIII ст. у Харкові будуються перші невеликі заводи: 5 цегельних, 4 пивоварних і 3 солодильних. Продовжують активно розвиватися ремесла. Якщо 1780 р. близько 70 відсотків населення Харкова займалося землеробством, то наприкінці XVIII ст. найбільш численною стає група населення з ремісників і промисловиків – їх налічується 47 відсотків. На державній і військовій службі перебува­ло 21 відсотків населення, 14 відсотків займалося торгівлею. І лише 18 відсотків були землеробами.
Як бачимо, на межі ХVIII-ХIХ ст. Харків, як сто­лиця Слобожанського краю, вже був великим на той час промисловим та, завдяки чотирьом щорічним ярмаркам, торговельним центром і дедалі більше втрачав свою роль як місто-фортеця.
На той час на Слобожанщині не існувало спеціалізованих навчальних закладів для підготовки ремісників. Але індивідуальне учнівство вже тоді було на високому рівні. Секрети професійної майстерності передавалися від покоління до покоління, що значною мірою сприяло поступовому накопиченню досвіду для створення у подальшому навчальних закладів профтехосвіти.
Об’єктивною передумовою появи такого нового напряму, як професійно-технічна освіта, став передусім інтенсивний розвиток економіки у другій половині XIX ст., що, своєю чергою, вимагало припливу великої кількості кваліфікованих робітничих кадрів. Розв’язати це складне завдання шляхом тільки індивідуального учнівства вже не було можливим.
А тому можна вважати, що справжня історія розвитку профтехосвіти у Слобідсько-Українській губернії розпочинається з першої половини XIX ст., тобто з періоду становлення промислового виробництва.
1855 р. в Харкові вже діяло 2 чавуноливарні, З мідноливарні і шротоливарний заводи, 10 каретних майстерень, 3 цегельні заводи, 5 тютюнових фабрик, З підприємства з обробки шкір, завод з виготовлення фарб, 4 вовномийки, дві миловарні, 2 воскобійні, 5 свічкових заводів, олійня та інші підприємства, на яких було зайнято кілька тисяч робітників.
Особливо бурхливе піднесення промислового будівництва у Харківській губернії спостерігається з кінця 60-х рр. XIX ст., чому значною мірою сприяло відкриття 1869 р. руху на Курсько-Харківсько-Азовській залізниці.
Наприкінці XIX ст. у Харкові налічувалося вже понад 250 підприємств, з них четверта частина підприємства машинобудування і металообробки. На заводах і фабриках було зайнято близько 12 тисяч робітників.
Виробництво потребувало постійного припливу робітничих кадрів і тим самим породжувало настійну вимогу створення спеціальних стаціонарних професійно-технічних навчальних закладів і організації державної системи підготовки кваліфікованих робітників.
На початку 40-х рр. XIX ст. при повітових училищах організовуються курси землемірів для навчання дітей поміщицьких селян, засновуються школи вівчарів.
У 1854 р. відкрито одне з перших в Україні Харківське землеробське училище, яке з часом перетворюється на один з провідних середніх навчальних закладів сільськогосподарського профілю.
У 1870 р. у Харкові на базі заснованих 1869 р. паровозних майстерень і вагоноремонтного заводу відкривається залізничне училище – також одне з перших в Україні. Розташовувалося воно у невеличкій будівлі поблизу залізниці, яке було підпорядковане Міністерству шляхів сполучення, готувало з 4-річним терміном навчання машиністів і слюсарів з ремонту локомотивів, будівельників-шляховиків, телеграфістів. Нині це Харківський професійний ліцей залізничного транспорту, який у 2001 р. відзначив своє 130-річчя.
Сьогодні, проїжджаючи колишньою Петінською, нині Плехановською вулицею, можна побачити стіни старовинних промислових будівель. Тепер на цій території розташовані служби Харківського трамвайно-тролейбусного управління, а в січні 1886 р. коштом міської управи, приватної і громадської ініціатив тут було відкрито Харківське міське ремісниче училище. Випускники училища направлялися для роботи на промислові підприємства міста, а також на підприємства з побутового обслуговування населення.
Цікавим і повчальним в історії розвитку профтехосвіти Харківщини є той факт, що вже в ті роки здійснювався творчий зв’язок вищих навчальних закладів з професійними у підготовці ремісників.
У 70-80-х рр. XIX ст. у повітових містах і селищах Харківської губернії (Білопіллі, Краснокутську, Штеповці, Вовчанську, Валках, Змієві, Куп’янську, Ново-Псковську, Старобільську) від
відкриваються Олександрівські ремісничі училища.

IiS_3
У ті ж роки група викладачів Харківського університету на чолі з професором М.М.Бекетовим заснувала товариство поширення в народі грамотності. Поряд з недільними загальноосвітніми школами товариство заснувало 1877 р. жіночу ремісничу школу, а 1898 – декоративно-малярну школу.
У 90-х рр. XIX ст. були засновані Куп’янське, Валківське і Вовчанське сільські училища. У цих закладах вивчалися загальноосвітні предмети в обсязі 2-класної школи, а також спецтехнологія, прикладна механіка, сільгоспмашини, креслення і малювання, рахівництво., підковування коней та ін. Випускники училищ обслуговували поміщицькі садиби, селянські господарства в основному із слюсарно-ковальських і столярних ремесел. Трохи пізніше розпочалася підготовка молодших спеціалістів з агротехніки. На той час у губернії функціонували також і нижчі сільгоспшколи для навчання вівчарів, мірошників, доярів та ін.
Таким чином, у другій половині XIX ст. у Харківській губернії спостерігається інтенсивне заснування державних, а також недержавних професійно-технічних навчальних закладів.
У цей період сформувалася певна мережа навчальних закладів профтехосвіти різного типу, були закладені передумови для створення у подальшому державної системи професійно-технічної освіти в регіоні, що значною мірою сприяло економічному розвитку краю.
Подальший розвиток профтехосвіти Слобожанщини після жовтня 1917р. пов’язаний з індустріалізацією і становленням сільськогосподарського виробництва і в державі в цілому, і в Харківській області. У ці роки аж до початку Великої Вітчизняної війни у Харкові введено в дію чимало великих підприємств. Перед початком війни у цьому промисловому місті налічувалося 1200 підприємств, на яких працювало понад 300 тисяч робітників.
Спорудження та експлуатація великих сучасних заводів і фабрик ставили високі вимоги щодо підготовки кваліфікованих робітників. У цьому зв’язку проводилася робота зі створення різноманітних навчальних закладів нового типу. На початку 20-х рр. це були школи-клуби для працюючих підлітків.
Найпопулярнішими в Харківській губернії були школи-клуби: машинобудівників – при Харківському заводі «Серп і молот», текстильників – при суконній фабриці, друкарів – при друкарні «Комуніст».
Наприкінці 1920 р. на основі об’єднання шкіл-клубів із заводським учнівством почали створюватися школи робітничої молоді, які згодом стали основою для організації шкіл фабрично-заводського учнівства (ФЗУ).
На Харківщині у 20-ті рр. вже функціонували школи ФЗУ паровозобудівного заводу, швейної фабрики ім. Тінякова, заводів «Серп і молот», «Світло шахтаря», фабрик «Червоний Жовтень», тютюнової, панчішної ім. Кутузова, «Червона нитка», Будянської фаянсової та ін.
У 1929 року школи ФЗУ передано у відання промислових підприємств при загальному керівництві відповідних наркоматів і методичному керівництві органів народної освіти.
До 1930 року створюється система шкіл ФЗУ різного типу:
–  школи ФЗУ підвищеного рівня – для підготовки бригадирів, наладчиків та ін.;
– школи ФЗУ для підготовки робітників-універсалів;
– школи ФЗУ для підготовки робітників-операторів;
– школи учнівства масових професій – ШУМП -зазвичай, у складі великих ФЗУ або на базі бригадного учнівства.
У ті ж роки створено стаціонарні школи механізації сільського господарства.
Школи ФЗУ великих підприємств об’єднували програми навчальних закладів різних типів. Прикладом може слугувати організація профтехосвіти на той час на Харківському тракторному заводі.
Роботи зі спорудження Харківського тракторного заводу розпочато 1930 року. Враховуючи стислі терміни, відведені на введення в діютракторного гіганта – всього 15 місяців, – управління Харківтракторобуду приділило особливу увагу питанням підбору і підготовки
IiS_4кваліфікованих робітничих кадрів для нормального пуску заводу і якнайшвидшого виходу на проектну потужність – до жовтня 1931 року, терміну пуску ХТЗ.
Основною  формою  підготовки  робітничих кадрів у навчкомбінаті ХТЗ були короткотермінові курси. Теоретичні заняття проводилися спочатку в пристосованих приміщеннях головної контори, а потім – у спеціально збудованому навчальному корпусі.
Рівень початкової освіти курсантів був невисоким, тому в навчальному плані, попри короткі (чотири і шість місяців) терміни навчання, достатня увага приділялася вивченню загальноосвітніх предметів: рідної мови, суспільствознавства, математики. До спеціального циклу входили спецтехнологія, технологія металів, графічна грамота.
Перед керівництвом ХТЗ постало завдання переходу на вищий ступінь підготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів, що мало відіграти важливу роль у зростанні продуктивності праці, підвищенні якості продукції, швидкому освоєнні проектної потужності заводу.
Таким вищим ступенем у ті роки стала система шкіл фабрично-заводського учнівства (ФЗУ), яка діяла, як зазначалося вище, з початку 20-х років.
У жовтні 1940 р. формується система державних трудових резервів, яка передбачала створення в державі ремісничих (РУ) і залізничних (ЗУ) училищ із дворічним терміном навчання для підготовки кваліфікованих робітників промислового виробництва і транспорту, а також шкіл фабрично-заводського навчання (ФЗН) із шестимісячним строком навчання для підготовки робітників масових професій будівельної, металургійної, нафтової промисловості. У Харківській області в цей час було відкрито 13 ремісничих і 3 залізничні училища та 11 шкіл ФЗН.
З грудня   1940  року почало  функціонувати Харківське обласне управління трудових резервів. В умовах війни проблема забезпечення підприємств робочою силою була однією з найважчих. У її вирішенні щойно організована система державних трудових резервів відіграла надзвичайно важливу роль.
Наприкінці жовтня – на початку листопада 1941 року виникла необхідність евакуації установ, тому числі й навчальних закладів трудових резервів Харкова.
Незважаючи на те, що останні ешелони з людьми і обладнаним відходили у той час, коли німецькі війська вже були у Новій Баварії (залізнична станція на в’їзді в Харків), відправка колективів училищ зі своїми базовими підприємствами проходила організовано.
Переміщення виробництва із західних областей та схід, здійснене у стислі терміни, – це фактично подвиг народу. Протягом кількох місяців велика кількість заводів була евакуйована за тисячі кілометрів і пущена в дію прямо з вагонних коліс.
Юнаки і дівчата, які замінили на заводах, фабриках, будовах, транспорті батьків і старших братів, не шкодуючи сил працювали для фронту і внесли частку своєї праці у справу захисту Вітчизни. Вихованці трудових резервів на підприємствах, перебазованих у східні райони країни, становили понад половину всіх робітників.
Яскравим прикладом самовідданої праці молоді в роки Великої Вітчизняної війни може слугувати Харківське РУ №1 (нині ВПУ № 6).
Десятки ешелонів з устаткуванням і людьми прибули на Урал. Напруженою працею робітників, понад половину яких становили підлітки, талантом інженерів і конструкторів у короткий термін мирне підприємство – Уралвагонзавод – перетворено на найбільший танковий завод – Уральський, що розпочав серійний випуск відомої «тридцятьчетвірки».
Вихованці харківського ремісничого училища №1 під керівництвом досвідчених майстрів стояли біля верстатів, печей, на складальних дільницях.
Це вони, ремісники 40-х років, брали участь в освоєнні технології автоматичного електрозварювання, запропонованої академіком Є.О.Патоном, який працював на той час на заводі і відіграв важливу роль у збільшенні виробництва і підвищенні якості бойових машин. Уже через два місяці після евакуації з конвеєра сходило щодоби 25 машин, наприкінці 1942 року ця цифра досягла 100 танків на добу.
У переможні
IiS_5дні травня 1945 року з конвеєра заводу зійшов 35-тисячний танк. Його згодом установлено на постаменті
Слави на території підприємства в Харкові. І коли через 30 років, 1975-го, виникла необхідність пересунути цей танк на новий майданчик, той легко завівся і рушив до нового місця власним ходом.
Уряд високо оцінив внесок трудівників оборонних підприємств. Підлітки-ремісники воєнних років пишаються тим, що поряд з дорослими нагороджені медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
Ще йшла війна, а на Харківщині, звільненій від гітлерівців у серпні 1943 р., уже провадилася робота з відродження училищ і шкіл трудових резервів. Завдяки самовідданій роботі працівників навчальних закладів і учнів наприкінці 1943 – на початку 1944 р. відбудовано 14 РУ, одне ЗУ, 3 спеціальні РУ і 11 шкіл ФЗН із загальним контингентом близько 12 тисяч учнів.
Протягом 50-80-х рр. відбувається становлення професійно-технічної освіти як цілісної системи, здійснюється  перехід до  створення  єдиного типу навчальних закладів профтехосвіти і підготовки робітників із загальною середньою освітою.
Цей процес супроводжується вдосконаленням змісту професійно-технічної освіти, підвищенням якості підготовки молодих робітників, розширенням переліку професій, збільшенням мережі закладів профтехосвіти. Наприкінці 80-х рр. у Харківській області налічувалося вже 63 профтехучилища, тим часом як на початку 60-х їх діяло тільки 29.
Зі зміною 1991 р. соціально-економічних і політичних орієнтирів, у зв’язку зі становленням нової незалежної держави з ринковою економікою, розпочався новий етап у розвитку профтехосвіти.
Незалежна Україна успадкувала досить потужну систему професійно-технічної освіти, яка за багатьма показниками відповідала потребам країни того часу. Але вона була спрямована на задоволення потреб планової економіки та адміністративно-командної системи управління.
Масштабні перетворення в країні виявили слабкі місця ПТО, показали, що її модель значною мірою не відповідає сучасним вимогам. Відчутними стали незбалансованість структури підготовки робітничих кадрів з професійно-кваліфікаційною структурою зайнятості – економіці країни, невідповідність зрослих вимог – рівневі компетентності робітників, відставання змісту освіти від розвитку науки і техніки. Реальним став той факт, що більшість робітників, зайнятих у виробництві і сфері послуг, мають низький і середній рівень кваліфікації, не володіють комп’ютерною грамотністю, орієнтовані на значний обсяг ручної праці та технології виробництва 70-х рр.
Вимоги до змін у системі ПТО потребували проведення реформ у професійно-технічній освіті. Процес перетворень відбувався в умовах глибокої економічної кризи, спаду виробництва, згортання соціальних програм, що в багатьох випадках негативно відбивався на розвитку профтехосвіти, а інколи мав відтінок руйнації.
Але система профтехосвіти Харківщини витримала і ці нищівні удари. Починаючи з 1992 р., інтенсивно збільшується обсяг освітніх послуг у закладах профтехосвіти. Щорічно започатковується підготовка з 10-15 нових професій і ліквідуються ті, що не знаходять попит на ринку праці. Майже вдвічі зросла кількість інтегрованих професій, втричі – тих професій, що потрібні в малому та середньому бізнесі, сфері послуг. Засновано 2 вищі професійні училища. 2 великі центри професійно-технічної освіти. Сформовано систему науково-методичного забезпечення закладів профтехосвіти регіону.
У перші роки незалежності в Харківській області створено перший в Україні обласний навчально-методичний центр професійної освіти (1992 р.), перший в Україні обласний науково-методичний центр професійно-технічної освіти (1999 р.), який в 2002 р. зайняв перше місце на Всеукраїнському конкурсі регіональних методичних установ профтехосвіти на кращу організацію методичної роботи та інформаційно-методичного забезпечення ПТНЗ. Центр здійснив великий обсяг досліджень з таких актуальних питань, як розробка методології та моделі державного стандарту профтехосвіти, концепції управління якістю ПТО, нової моделі побудови науково-методичної служби на загальнодержавному рівні, а також у регіонах, науково-методичного супроводження моніторингу структури та якості підготовки робітничих кадрів, діагностування рівня фахової майстерності педагогічних кадрів. Харківський науково-методичний центр ПТО починає активно співпрацювати з Інститутом педагогіки і психології професійної освіти АПН України та Українською інженерно-педагогічною академією.
Вперше в Україні заснована галузева україномовна газета «Вісник профосвiти» та обласний науково-методичний журнал «Професійна освіта: теорія і практика» (1992 р.).
Слід наголосити, що позитивні процеси в профтехосвіті області в ті часи відбувалися за повної відсутності державного фінансування на утримання, розвиток та оновлення навчально-матеріальної бази, на забезпечення навчально-виробничого процесу. Більшість із цих проблем вирішувались за рахунок позабюджетних коштів. IiS_6

Сьогодні професійно-технічна освіта Харківщини виконує надзвичайно важливу функцію – здійснює підготовку кваліфікованих робітничих кадрів для різних галузей економіки. В умовах впровадження ринкових відносин в економіці інтенсивно формується ринок праці, тому вимоги роботодавців до рівня кваліфікації і професійної компетентності фахівців значно зросли. Якість підготовки робочої сили має першорядне значення саме у період, коли Україна поставила собі за мету стати конкурентноздатною у світовому економічному просторі.
Наявність високої кваліфікації у робітника, його професіоналізм тісно пов’язані з якістю освіти, що, в свою чергу вимагає оновлення змісту, науково-методичного забезпечення навчально-виробничого процесу, створення нового покоління підручників, навчальних посібників, інших ефективних засобів навчання.
Оновлення змісту освіти, визначення державних вимог щодо її якості та обсягу на рівні досягнень науки, техніки, технології та світового досвіду активізували проблему модернізації системи професійно-технічної освіти Харківщини. Модернізація системи ПТО регіону пов’язана, насамперед, із введенням в освітнє середовище інноваційних концепцій, в основу яких покладені цілісні моделі навчально-виховного процесу, переорієнтацією його на пошук та розробку нових інноваційних шляхів розвитку регіональної системи освіти, на формування нового педагогічного мислення.
Професійно-технічна освіта Харківщини нараховує 58 ПТНЗ, 4 філії та 216 інших установ, у тому числі:
– 4 центри професійно-технічної освіти;
– 5 вищих професійних училища;
– 35 професійних ліцеїв;
– 4 професійно-технічних училища;
– 1 професійний ліцей при вищому навчальному закладі;
– 6 навчальних центрів при установах виконання покарань (УВП).
При цьому у 44 ПТНЗ разом з робітничою професією учням надається повна загальна середня освіта.

 Мережа ПТНЗ Харківщини

IiS_7

– 216 інших навчальних закладів, установ, організацій різної форми власності, які надають послуги, пов’язані з одержанням професійно-технічної освіти і мають ліцензію, в тому числі: вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації – 20; вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації – 19; загальноосвітніх шкіл – 23; міжшкільних навчально-виробничих комбінатів – 12; учбово-виробничих комбінатів – 21; товариств сприяння оборони України – 29; навчальних закладів недержавної форми власності – 68; інших установ – 24.

Мережа навчальних закладів, установ, організацій різної форми власності, які надають професійно-технічну освіту

IiS_9

Навчання здійснюється

 за 142 професіями та 4 спеціальностями з освітньо – кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст». 52 професійно-технічних навчальних закладів області (100 %) здійснюють підготовку кваліфікованих робітників з 2-х і більше професій (62,3% професій –  інтегровані).
У структурі діяльності НМЦ ПТО в системі управління якістю професійно-технічної освіти в регіоні одним з основних об’єктів діяльності є освітньо-кваліфікаційна та професійно-кваліфікаційна структура педагогічних кадрів, рівень їх педагогічної та фахової компетентності, тому НМЦ ПТО приділяє значну увагу неперервній освіті педагогічних працівників ПТНЗ.

Працівники системи ПТО Харківщини

IiS_10
Склад педагогічних працівників системи ПТО Харківщини

IiS_11

Науково-методична робота з педагогічними кадрами ПТНЗ  організується у масових та групових формах через систему неперервної освіти  і роботу творчих груп  та участь педагогічних працівників ПТНЗ у проведенні моніторингових обстежень, а також в індивідуальних формах – з членами авторських колективів з  підготовки підручників та шляхом надання індивідуальної консультативно-методичної допомоги при відвідуванні ПТНЗ та безпосередньо у НМЦ ПТО.
У навчальних закладах профтехосвіти Харківщини вже склалась певна система роботи щодо естетичного виховання, збагачення духовного світу підлітків.
Особливе місце в естетичному вихованні має пропаганда мистецтва засобами художньої самодіяльності. Участь у творчих колективах підвищує загальну культуру вихованців, робить дозвілля більш цікавим і змістовним. Діяльність у гуртках художньої самодіяльності та технічної творчості не тільки дисциплінує учнів, а і викликає у них почуття гідності, стимулює бажання краще вчитися і працювати. Саме гурткова робота сприяє вихованню гармонійно розвиненої, національно свідомої, творчої особистості, здатної до саморозвитку і самовдосконалення. Всього в навчальних закладах профтехосвіти Харківщини працює 280 гуртків художньої самодіяльності та 72 гуртки технічної і декоративно-прикладної творчості.
Одними з масштабних акцій у виховній роботі ПТНЗ Харківщини є обласні огляди художньої самодіяльності та технічної і декоративно прикладної творчості, які проводяться щорічно і стали вже доброю традицією у житті професійно-технічних навчальних закладів. Вони проводяться у три тури і тривають протягом всього навчального року.
Ознайомленню з українським народним мистецтвом, розвитку здібностей учнівської молоді, пропаганді технічної та декоративно-прикладної творчості сприяє проведення щорічних обласних оглядів технічної та декоративно-прикладної творчості. На виставках представлено багато цікавих експонатів: яскраві писанки, вишиванки, різноманітні вироби з соломи, дерева, металу, швейні та плетені речі, величезна кількість кулінарних страв та інші вироби.
Поряд з обласними оглядами художньої самодіяльності та технічної і декоративно-прикладної творчості проводяться: чемпіонати клубів веселих і кмітливих, фестивалі російської народної творчості «Таліца», тематичні вечори, присвячені знаменним датам та історії Слобожанщини, вечорниці, бесіди, диспути, «Козацькі розваги» та інші культурно-освітні заходи.
У Харківському державному будинку художньої та технічної творчості працюють: Народний ансамбль танцю «Ровесник» та ансамбль «Юність», які постійно беруть участь у концертах для учнів професійно-технічних навчальних закладів, шкіл, технікумів та ін.
Харківський державний будинок художньої та технічної творчості велику увагу приділяє військово-патріотичному вихованню учнівської молоді. У цій роботі важливу роль відіграють музеї та музейні кімнати бойової та трудової слави. Всього в ПТНЗ області діє 22 музеї, 16 музейних кімнат та 10 світлиць. Більшість музеїв та музейних кімнат проводять активну військово-патріотичну роботу шляхом організації екскурсій, уроків мужності, вечорів-зустрічей з ветеранами війни. Ведеться пошуково-дослідницька робота по встановленню імен загиблих воїнів, що поховані в братських могилах, і налагодженню зв’язків з їх родинами. Учні ПТНЗ беруть участь в упорядкуванні братських могил, пам’ятників, надають шефську допомогу ветеранам та їх сім’ям у веденні господарства. Багатий і цінний матеріал музеїв та музейних кімнат використовується як допоміжний ланцюг у навчально-виховному процесі, формуванні у молодого покоління національної свідомості, любові до Батьківщини.
Фізична культура в ПТНЗ є  елементом гуманітарного виховання, розвитку фізичного стану учнів, їх здоров’я та підготовки допрофесійної діяльності.
До системи фізичної підготовки учнів входять: предмет «Фізична культура і здоров’я», – як основна форма організації навчального процесу, та позаурочна спортивно-масова і фізкультурно-оздоровча робота.
Кадровий склад, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення дає змогу у повному об’ємі виконати навчальну програму та план охоплення учнів  фізкультурно-оздоровчою та спортивно-масовою роботою.IiS_12

Спортивну базу ПТНЗ Харківської області складають 42 спортивні зали, 68 спортивних майданчиків, 14 футбольних полів, 24 стрілецьких тирів, 34 майданчикі з гімнастичним обладнанням, 56 приміщень для фізкультурно-оздоровчих занять.
Робота в професійно-технічних навчальних закладах ведеться за такими напрямами:

– валеологізація навчально-виховного процесу;
– медична діагностика;
– спортивно-оздоровчі заходи;
– санітарно-гігієнічна просвіта;
– створення спортивно-оздоровчої бази.
Медична та психологічна діагностика дозволяє скласти певну картину фізичного і психічного здоров’я учнів, їх соціального благополуччя, рівень інтелектуальних та фізичних навантажень. Результати діагностики обстежень дають змогу реально спланувати фізкультурно-оздоровчу роботу, яка включає в себе різноманітні форми:
– групи оздоровчої спрямованості;
– групи лікувальної фізичної культури (ЛФК);
– проведення «Днів здоров’я»;
– спортивно-оздоровчий туризм та туристичні походи;
– проведення фізкультпауз та виробничої гімнастики в режимі навчального дня;
– проведення спортивно-масових заходів у гуртожитках;
– самостійні зайняття фізичними вправами;
– виконання домашніх завдань з фізичної культури;
– проведення лекцій оздоровчого характеру: «Молоді люди проти тютюнопаління, вживання алкоголю, наркоманії, боротьба зі СНІДом та ін.»; – проведення спортивних свят «А ну-мо, хлопці!», «Козацькі розваги».
Крім занять з фізичного виховання в професійно-технічних навчальних закладах діє система  фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи.  Спортивно-масова робота проводиться згідно положення про обласні Спартакіади  під девізом «Спорт протягом життя» з 6 видів спорту: легкоатлетичний крос, легка атлетика, міні-футбол, плавання, спортивно-оздоровчий туризм та фізкультурно-оздоровчий патріотичний комплекс «Козацький гарт».