Історія та сучасність

Профтехосвіта Харківщини: історія та сучасність

IiS_1Харків засновано в 1654 року як полкове казацьке місто, яким воно залишалося до 1765 року. З 1765 р. Харків – центр Слобідсько-Української губернії. З 1923 р. місто стає центром Харківського округу, а з лютого 1932 р. – центром Харківської області. З 1922 по 1934 рік був столицею УРСР.
Слобожанський край по праву вважається одним із таких, що визначає освітню і наукову політику в державі. Початок XIX ст. – 1805 рік – знаменується відкриттям у Харкові університету, заснованого ви­датним вченим і громадським діячем В.Каразіним. І з того часу Слобожанська столиця починає відігравати визначальну роль як науковий, освітній та куль­турний центр України і всієї Російської імперії. Майже трьохсотрічний досвід діяльності нав­чальних закладів, у тому числі профтехосвіти, Сло­божанщини становить інтерес і як пізнавальний історичний матеріал, і, що надзвичайно важливо, як можливість для визначення найбільш прийнятного напряму у формуванні регіональної професійно-освітньої політики у зв’язку з потребами виробниц­тва та економічними реформами в Україні на межі двох тисячоліть.
Нині, коли ведеться інтенсивний пошук нових форм організації підготовки кваліфікованих робіт­ничих кадрів, надзвичайно актуальним є історичний досвід становлення вітчизняної професійної школи, яка на своєму шляху зазнала багато малих і великих реформ. Історичний досвід підтверджує і той факт, що докорінні зміни в системі професійно-технічної освіти дають позитивні наслідки лише за умови вра­хування регіональних особливостей.

Історія профтехосвіти Слобожанщини нероз­ривно пов’язана з процесом економічного станов­лення краю і має давні

IiS_2традиції, закладені ще у другій половині XVII ст.
У цей період навкруги Харківської фортеці, збу­дованої у 1656-1659 рр., виникають слобідські по­селення Журавлівка, Гончарівка, Панасівка та інші, в яких інтенсивно розвиваються ре­месла – гончарне, кушнірське (пошиття хутряного одягу), ковальське, а також римарство (вичинка шкір), чоботарство (пошиття взуття), коцарство (виготовлення вовняних килимів-коців).
Про це досі нагадують назви вулиць сучасного Харкова: Римарська, Коцарська, Чоботарська.
У другій половині XVIII ст. у Харкові будуються перші невеликі заводи: 5 цегельних, 4 пивоварних і 3 солодильних. Продовжують активно розвиватися ремесла. Якщо 1780 р. близько 70 відсотків населення Харкова займалося землеробством, то наприкінці XVIII ст. найбільш численною стає група населення з ремісників і промисловиків – їх налічується 47 відсотків. На державній і військовій службі перебува­ло 21 відсотків населення, 14 відсотків займалося торгівлею. І лише 18 відсотків були землеробами.
Як бачимо, на межі ХVIII-ХIХ ст. Харків, як сто­лиця Слобожанського краю, вже був великим на той час промисловим та, завдяки чотирьом щорічним ярмаркам, торговельним центром і дедалі більше втрачав свою роль як місто-фортеця.
На той час на Слобожанщині не існувало спеціалізованих навчальних закладів для підготовки ремісників. Але індивідуальне учнівство вже тоді було на високому рівні. Секрети професійної майстерності передавалися від покоління до покоління, що значною мірою сприяло поступовому накопиченню досвіду для створення у подальшому навчальних закладів профтехосвіти.
Об’єктивною передумовою появи такого нового напряму, як професійно-технічна освіта, став передусім інтенсивний розвиток економіки у другій половині XIX ст., що, своєю чергою, вимагало припливу великої кількості кваліфікованих робітничих кадрів. Розв’язати це складне завдання шляхом тільки індивідуального учнівства вже не було можливим.
А тому можна вважати, що справжня історія розвитку профтехосвіти у Слобідсько-Українській губернії розпочинається з першої половини XIX ст., тобто з періоду становлення промислового виробництва.
1855 р. в Харкові вже діяло 2 чавуноливарні, З мідноливарні і шротоливарний заводи, 10 каретних майстерень, 3 цегельні заводи, 5 тютюнових фабрик, З підприємства з обробки шкір, завод з виготовлення фарб, 4 вовномийки, дві миловарні, 2 воскобійні, 5 свічкових заводів, олійня та інші підприємства, на яких було зайнято кілька тисяч робітників.
Особливо бурхливе піднесення промислового будівництва у Харківській губернії спостерігається з кінця 60-х рр. XIX ст., чому значною мірою сприяло відкриття 1869 р. руху на Курсько-Харківсько-Азовській залізниці.
Наприкінці XIX ст. у Харкові налічувалося вже понад 250 підприємств, з них четверта частина підприємства машинобудування і металообробки. На заводах і фабриках було зайнято близько 12 тисяч робітників.
Виробництво потребувало постійного припливу робітничих кадрів і тим самим породжувало настійну вимогу створення спеціальних стаціонарних професійно-технічних навчальних закладів і організації державної системи підготовки кваліфікованих робітників.
На початку 40-х рр. XIX ст. при повітових училищах організовуються курси землемірів для навчання дітей поміщицьких селян, засновуються школи вівчарів.
У 1854 р. відкрито одне з перших в Україні Харківське землеробське училище, яке з часом перетворюється на один з провідних середніх навчальних закладів сільськогосподарського профілю.
У 1870 р. у Харкові на базі заснованих 1869 р. паровозних майстерень і вагоноремонтного заводу відкривається залізничне училище – також одне з перших в Україні. Розташовувалося воно у невеличкій будівлі поблизу залізниці, яке було підпорядковане Міністерству шляхів сполучення, готувало з 4-річним терміном навчання машиністів і слюсарів з ремонту локомотивів, будівельників-шляховиків, телеграфістів. Нині це Харківський професійний ліцей залізничного транспорту, який у 2001 р. відзначив своє 130-річчя.
Сьогодні, проїжджаючи колишньою Петінською, нині Плехановською вулицею, можна побачити стіни старовинних промислових будівель. Тепер на цій території розташовані служби Харківського трамвайно-тролейбусного управління, а в січні 1886 р. коштом міської управи, приватної і громадської ініціатив тут було відкрито Харківське міське ремісниче училище. Випускники училища направлялися для роботи на промислові підприємства міста, а також на підприємства з побутового обслуговування населення.
Цікавим і повчальним в історії розвитку профтехосвіти Харківщини є той факт, що вже в ті роки здійснювався творчий зв’язок вищих навчальних закладів з професійними у підготовці ремісників.
У 70-80-х рр. XIX ст. у повітових містах і селищах Харківської губернії (Білопіллі, Краснокутську, Штеповці, Вовчанську, Валках, Змієві, Куп’янську, Ново-Псковську, Старобільську) від
відкриваються Олександрівські ремісничі училища.

IiS_3
У ті ж роки група викладачів Харківського університету на чолі з професором М.М.Бекетовим заснувала товариство поширення в народі грамотності. Поряд з недільними загальноосвітніми школами товариство заснувало 1877 р. жіночу ремісничу школу, а 1898 – декоративно-малярну школу.
У 90-х рр. XIX ст. були засновані Куп’янське, Валківське і Вовчанське сільські училища. У цих закладах вивчалися загальноосвітні предмети в обсязі 2-класної школи, а також спецтехнологія, прикладна механіка, сільгоспмашини, креслення і малювання, рахівництво., підковування коней та ін. Випускники училищ обслуговували поміщицькі садиби, селянські господарства в основному із слюсарно-ковальських і столярних ремесел. Трохи пізніше розпочалася підготовка молодших спеціалістів з агротехніки. На той час у губернії функціонували також і нижчі сільгоспшколи для навчання вівчарів, мірошників, доярів та ін.
Таким чином, у другій половині XIX ст. у Харківській губернії спостерігається інтенсивне заснування державних, а також недержавних професійно-технічних навчальних закладів.
У цей період сформувалася певна мережа навчальних закладів профтехосвіти різного типу, були закладені передумови для створення у подальшому державної системи професійно-технічної освіти в регіоні, що значною мірою сприяло економічному розвитку краю.
Подальший розвиток профтехосвіти Слобожанщини після жовтня 1917р. пов’язаний з індустріалізацією і становленням сільськогосподарського виробництва і в державі в цілому, і в Харківській області. У ці роки аж до початку Великої Вітчизняної війни у Харкові введено в дію чимало великих підприємств. Перед початком війни у цьому промисловому місті налічувалося 1200 підприємств, на яких працювало понад 300 тисяч робітників.
Спорудження та експлуатація великих сучасних заводів і фабрик ставили високі вимоги щодо підготовки кваліфікованих робітників. У цьому зв’язку проводилася робота зі створення різноманітних навчальних закладів нового типу. На початку 20-х рр. це були школи-клуби для працюючих підлітків.
Найпопулярнішими в Харківській губернії були школи-клуби: машинобудівників – при Харківському заводі «Серп і молот», текстильників – при суконній фабриці, друкарів – при друкарні «Комуніст».
Наприкінці 1920 р. на основі об’єднання шкіл-клубів із заводським учнівством почали створюватися школи робітничої молоді, які згодом стали основою для організації шкіл фабрично-заводського учнівства (ФЗУ).
На Харківщині у 20-ті рр. вже функціонували школи ФЗУ паровозобудівного заводу, швейної фабрики ім. Тінякова, заводів «Серп і молот», «Світло шахтаря», фабрик «Червоний Жовтень», тютюнової, панчішної ім. Кутузова, «Червона нитка», Будянської фаянсової та ін.
У 1929 року школи ФЗУ передано у відання промислових підприємств при загальному керівництві відповідних наркоматів і методичному керівництві органів народної освіти.
До 1930 року створюється система шкіл ФЗУ різного типу:
–  школи ФЗУ підвищеного рівня – для підготовки бригадирів, наладчиків та ін.;
– школи ФЗУ для підготовки робітників-універсалів;
– школи ФЗУ для підготовки робітників-операторів;
– школи учнівства масових професій – ШУМП -зазвичай, у складі великих ФЗУ або на базі бригадного учнівства.
У ті ж роки створено стаціонарні школи механізації сільського господарства.
Школи ФЗУ великих підприємств об’єднували програми навчальних закладів різних типів. Прикладом може слугувати організація профтехосвіти на той час на Харківському тракторному заводі.
Роботи зі спорудження Харківського тракторного заводу розпочато 1930 року. Враховуючи стислі терміни, відведені на введення в діютракторного гіганта – всього 15 місяців, – управління Харківтракторобуду приділило особливу увагу питанням підбору і підготовки
IiS_4кваліфікованих робітничих кадрів для нормального пуску заводу і якнайшвидшого виходу на проектну потужність – до жовтня 1931 року, терміну пуску ХТЗ.
Основною  формою  підготовки  робітничих кадрів у навчкомбінаті ХТЗ були короткотермінові курси. Теоретичні заняття проводилися спочатку в пристосованих приміщеннях головної контори, а потім – у спеціально збудованому навчальному корпусі.
Рівень початкової освіти курсантів був невисоким, тому в навчальному плані, попри короткі (чотири і шість місяців) терміни навчання, достатня увага приділялася вивченню загальноосвітніх предметів: рідної мови, суспільствознавства, математики. До спеціального циклу входили спецтехнологія, технологія металів, графічна грамота.
Перед керівництвом ХТЗ постало завдання переходу на вищий ступінь підготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів, що мало відіграти важливу роль у зростанні продуктивності праці, підвищенні якості продукції, швидкому освоєнні проектної потужності заводу.
Таким вищим ступенем у ті роки стала система шкіл фабрично-заводського учнівства (ФЗУ), яка діяла, як зазначалося вище, з початку 20-х років.
У жовтні 1940 р. формується система державних трудових резервів, яка передбачала створення в державі ремісничих (РУ) і залізничних (ЗУ) училищ із дворічним терміном навчання для підготовки кваліфікованих робітників промислового виробництва і транспорту, а також шкіл фабрично-заводського навчання (ФЗН) із шестимісячним строком навчання для підготовки робітників масових професій будівельної, металургійної, нафтової промисловості. У Харківській області в цей час було відкрито 13 ремісничих і 3 залізничні училища та 11 шкіл ФЗН.
З грудня   1940  року почало  функціонувати Харківське обласне управління трудових резервів. В умовах війни проблема забезпечення підприємств робочою силою була однією з найважчих. У її вирішенні щойно організована система державних трудових резервів відіграла надзвичайно важливу роль.
Наприкінці жовтня – на початку листопада 1941 року виникла необхідність евакуації установ, тому числі й навчальних закладів трудових резервів Харкова.
Незважаючи на те, що останні ешелони з людьми і обладнаним відходили у той час, коли німецькі війська вже були у Новій Баварії (залізнична станція на в’їзді в Харків), відправка колективів училищ зі своїми базовими підприємствами проходила організовано.
Переміщення виробництва із західних областей та схід, здійснене у стислі терміни, – це фактично подвиг народу. Протягом кількох місяців велика кількість заводів була евакуйована за тисячі кілометрів і пущена в дію прямо з вагонних коліс.
Юнаки і дівчата, які замінили на заводах, фабриках, будовах, транспорті батьків і старших братів, не шкодуючи сил працювали для фронту і внесли частку своєї праці у справу захисту Вітчизни. Вихованці трудових резервів на підприємствах, перебазованих у східні райони країни, становили понад половину всіх робітників.
Яскравим прикладом самовідданої праці молоді в роки Великої Вітчизняної війни може слугувати Харківське РУ №1 (нині ВПУ № 6).
Десятки ешелонів з устаткуванням і людьми прибули на Урал. Напруженою працею робітників, понад половину яких становили підлітки, талантом інженерів і конструкторів у короткий термін мирне підприємство – Уралвагонзавод – перетворено на найбільший танковий завод – Уральський, що розпочав серійний випуск відомої «тридцятьчетвірки».
Вихованці харківського ремісничого училища №1 під керівництвом досвідчених майстрів стояли біля верстатів, печей, на складальних дільницях.
Це вони, ремісники 40-х років, брали участь в освоєнні технології автоматичного електрозварювання, запропонованої академіком Є.О.Патоном, який працював на той час на заводі і відіграв важливу роль у збільшенні виробництва і підвищенні якості бойових машин. Уже через два місяці після евакуації з конвеєра сходило щодоби 25 машин, наприкінці 1942 року ця цифра досягла 100 танків на добу.
У переможні
IiS_5дні травня 1945 року з конвеєра заводу зійшов 35-тисячний танк. Його згодом установлено на постаменті
Слави на території підприємства в Харкові. І коли через 30 років, 1975-го, виникла необхідність пересунути цей танк на новий майданчик, той легко завівся і рушив до нового місця власним ходом.
Уряд високо оцінив внесок трудівників оборонних підприємств. Підлітки-ремісники воєнних років пишаються тим, що поряд з дорослими нагороджені медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
Ще йшла війна, а на Харківщині, звільненій від гітлерівців у серпні 1943 р., уже провадилася робота з відродження училищ і шкіл трудових резервів. Завдяки самовідданій роботі працівників навчальних закладів і учнів наприкінці 1943 – на початку 1944 р. відбудовано 14 РУ, одне ЗУ, 3 спеціальні РУ і 11 шкіл ФЗН із загальним контингентом близько 12 тисяч учнів.
Протягом 50-80-х рр. відбувається становлення професійно-технічної освіти як цілісної системи, здійснюється  перехід до  створення  єдиного типу навчальних закладів профтехосвіти і підготовки робітників із загальною середньою освітою.
Цей процес супроводжується вдосконаленням змісту професійно-технічної освіти, підвищенням якості підготовки молодих робітників, розширенням переліку професій, збільшенням мережі закладів профтехосвіти. Наприкінці 80-х рр. у Харківській області налічувалося вже 63 профтехучилища, тим часом як на початку 60-х їх діяло тільки 29.
Зі зміною 1991 р. соціально-економічних і політичних орієнтирів, у зв’язку зі становленням нової незалежної держави з ринковою економікою, розпочався новий етап у розвитку профтехосвіти.
Незалежна Україна успадкувала досить потужну систему професійно-технічної освіти, яка за багатьма показниками відповідала потребам країни того часу. Але вона була спрямована на задоволення потреб планової економіки та адміністративно-командної системи управління.
Масштабні перетворення в країні виявили слабкі місця ПТО, показали, що її модель значною мірою не відповідає сучасним вимогам. Відчутними стали незбалансованість структури підготовки робітничих кадрів з професійно-кваліфікаційною структурою зайнятості – економіці країни, невідповідність зрослих вимог – рівневі компетентності робітників, відставання змісту освіти від розвитку науки і техніки. Реальним став той факт, що більшість робітників, зайнятих у виробництві і сфері послуг, мають низький і середній рівень кваліфікації, не володіють комп’ютерною грамотністю, орієнтовані на значний обсяг ручної праці та технології виробництва 70-х рр.
Вимоги до змін у системі ПТО потребували проведення реформ у професійно-технічній освіті. Процес перетворень відбувався в умовах глибокої економічної кризи, спаду виробництва, згортання соціальних програм, що в багатьох випадках негативно відбивався на розвитку профтехосвіти, а інколи мав відтінок руйнації.
Але система профтехосвіти Харківщини витримала і ці нищівні удари. Починаючи з 1992 р., інтенсивно збільшується обсяг освітніх послуг у закладах профтехосвіти. Щорічно започатковується підготовка з 10-15 нових професій і ліквідуються ті, що не знаходять попит на ринку праці. Майже вдвічі зросла кількість інтегрованих професій, втричі – тих професій, що потрібні в малому та середньому бізнесі, сфері послуг. Засновано 2 вищі професійні училища. 2 великі центри професійно-технічної освіти. Сформовано систему науково-методичного забезпечення закладів профтехосвіти регіону.
У перші роки незалежності в Харківській області створено перший в Україні обласний навчально-методичний центр професійної освіти (1992 р.), перший в Україні обласний науково-методичний центр професійно-технічної освіти (1999 р.), який в 2002 р. зайняв перше місце на Всеукраїнському конкурсі регіональних методичних установ профтехосвіти на кращу організацію методичної роботи та інформаційно-методичного забезпечення ПТНЗ. Центр здійснив великий обсяг досліджень з таких актуальних питань, як розробка методології та моделі державного стандарту профтехосвіти, концепції управління якістю ПТО, нової моделі побудови науково-методичної служби на загальнодержавному рівні, а також у регіонах, науково-методичного супроводження моніторингу структури та якості підготовки робітничих кадрів, діагностування рівня фахової майстерності педагогічних кадрів. Харківський науково-методичний центр ПТО починає активно співпрацювати з Інститутом педагогіки і психології професійної освіти АПН України та Українською інженерно-педагогічною академією.
Вперше в Україні заснована галузева україномовна газета «Вісник профосвiти» та обласний науково-методичний журнал «Професійна освіта: теорія і практика» (1992 р.).
Слід наголосити, що позитивні процеси в профтехосвіті області в ті часи відбувалися за повної відсутності державного фінансування на утримання, розвиток та оновлення навчально-матеріальної бази, на забезпечення навчально-виробничого процесу. Більшість із цих проблем вирішувались за рахунок позабюджетних коштів.

Визначення державних вимог щодо якості професійної освіти на рівні світового досвіду активізували проблему модернізації системи професійно-технічної освіти Харківщини.

Модернізація системи ПТО регіону пов’язана, насамперед, із введенням в освітнє середовище інноваційних концепцій, в основу яких покладені цілісні моделі навчально-виховного процесу, переорієнтацією його на пошук та розробку нових інноваційних шляхів розвитку регіональної системи освіти, на формування нового педагогічного мислення.

Педагогічними колективами закладів професійної (професійно-технічної) освіти (далі – ЗП(ПТ)О) Харківщини зроблено чимало для забезпечення підготовки висококваліфікованих конкурентоспроможних робітників.

Останнім часом мережа ЗП(ПТ)О області та кадрова структура педагогічних кадрів суттєво змінилась. Зміни в мережі ЗП(ПТ)О пов’язані з оптимізацією шляхом об’єднання малокомплектних і однопрофільних ЗП(ПТ)О. В області були створені нові навчальні заклади, пройшло злиття педагогічних та учнівських колективів, відбулися кадрові зміни керівництва.

На сьогодні мережа ЗП(ПТ)О Харківської області загалом задовольняє потреби учнівської молоді різних районів області в отриманні робітничих професій.

Мережею закладів ПТО охоплено 18 адміністративно-територіальних одиниць Харківської області, в тому числі:

  • 10 центрів професійної (професійно-технічної) освіти;
  • 3 вищих професійних училища;
  • 20 професійних ліцеїв;
  • 2 професійно-технічні училища;
  • 6 навчальних центрів при установах виконання покарань.

Контингент учнів ЗП(ПТ)О області складає 14200 осіб, у тому числі на базі базової середньої освіти – 9693 особи (67%).

Освітній процес у ЗП(ПТ)О забезпечують 4270 працівників, з них 1665 педагогічних працівників.

 На підставі наказів Міністерства освіти і науки України триває робота щодо модернізації мережі закладів професійної освіти області на 2016-2018 роки, з урахуванням перспектив розвитку ринку праці регіону, демографічної ситуації території, використання потужностей будівель (споруд), стану навчально-матеріальної бази, кадрового потенціалу, економічної ефективності ЗП(ПТ)О.

У 2017 році у Харківській області створено 5 регіональних центрів професійної освіти на базі 12 ЗП(ПТ)О. Продовжується робота зі створення ще 7 регіональних центрів замість 14 ЗП(ПТ)О.

До пілотного проекту Уряду з модернізації підготовки кваліфікованих робітників за професіями «Швачка. Кравець. Закрійник» та «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва» увійшли два ЗП(ПТ)О області: Державний навчальний заклад «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області» та Богодухівський професійний аграрний ліцей.

У 2017 році у Державному навчальному закладі «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області» відбулося відкриття Навчально-практичного центру сучасних швейних технологій та дизайну (навчальний заклад отримав новітнє швейне обладнання на суму 330 тис. грн.).

У Богодухівському професійному аграрному ліцеї створено сучасний навчально-практичний центр з професії «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва» (навчальний заклад також отримав новітнє обладнання на суму 19 млн. 860 тис. грн.).

Важливу позицію у формуванні іміджу Харківської області мають розвиток міжнародного співробітництва та реалізація спільних проектів у різних сферах, серед яких «Розвиток професійних компетентностей учнів ПТНЗ Харківської області», «Забезпечення якості професійного навчання робітників будівельної галузі у рамках соціального партнерства з німецькою компанією КНАУФ», «Прорив у професійній підготовці робітників для швейної галузі», «Застосування сучасних виробничих технологій компанії «Хенкель Баутехнік (Україна)».

  

Відбулося відкриття двох автомобільних тренажерних комплексів для підготовки кваліфікованих робітників з професії «Водій автотранспортних засобів (категорії В, С)» у Краснокутському професійному аграрному ліцеї та Професійно-технічному училищі №60 смт.Кегичівка. Сучасний автомобільно-тренажерний комплекс включає комп’ютеризовані автомобільні тренажери для підготовки водіїв легкового та вантажного автомобілів.

Значна увага у системі ПТО приділяється розвитку соціального партнерства з роботодавцями. Підвищення якості підготовки майбутніх робітників входить до сфери інтересів роботодавців як один із головних чинників.

У 2017 році продовжувалася робота із впровадження нових виробничих технологій у Регіональному навчально-практичному будівельному центрі Державного професійно-технічного навчального закладу «Харківське вище професійне училище будівництва» за новими будівельними технологіями від компанії «Хенкель Баутехнік (Україна)». Завданням центру є організація та проведення підвищення кваліфікації педагогічних працівників ЗП(ПТ)О будівельного профілю з питань застосування сучасних будівельних технологій і матеріалів в процесі підготовки кваліфікованих робітників, і відпрацювання учнями випускних груп за професіями: «Штукатур», «Лицювальник-плиточник», «Маляр», «Монтажник систем утеплення будівель» практичних навичок роботи з новими будівельними матеріалами.

На базі Державного навчального закладу «Регіональний центр професійної освіти будівельних технологій Харківської області» працюють 2 регіональних навчально-практичних будівельних центри, які здійснюють підготовку кваліфікованих робітників з професій монтажно-будівельного профілю: «Маляр», «Штукатур», «Монтажник гіпсокартонних конструкцій» за технологіями фірми «Кнауф» та ТМ ТРІОРА.

 
 

З метою підвищення професійної компетентності педагогічних працівників професій монтажно-будівельного профілю Державним навчальним закладом «Регіональний центр професійної освіти будівельних технологій Харківської області» було проведено навчально-практичний семінар за темою: «Технологія каркасно-обшивного будівництва матеріалами фірми Кнауф». Також на базі центру відбулося 2 навчально-практичних семінари за темою: «Декоративні штукатурні покриття матеріалами ТМ ТРІОРА», на яких розглядалися інноваційні технології і методи штукатурних робіт.

Питання формування нової системи відносин між навчальними закладами і роботодавцями у нових соціально-економічних умовах стає все більш актуальним. Враховувати вимоги роботодавців, швидше реагувати на зміни ринку праці допомагає система соціального партнерства. Для системи ПТО соціальне партнерство стало природною формою існування, яке реалізується у проведенні спільних конференцій, нарад, «круглих столів», оновленні змісту ПТО, забезпеченні навчання на виробництві. Прикладом встановлення зв’язків нового типу між ЗП(ПТ)О та соціальними партнерами можна вважати співробітництво Державного навчального закладу «Регіональний центр професійної освіти швейного виробництва та сфери послуг Харківської області» з фабрикою театрального реквізиту, Державного навчального закладу «Харківське вище професійне училище №6» із заводом ім. Малишева, Державного навчального закладу «Харківський регіональний центр професійної освіти поліграфічних медіатехнологій та машинобудування» (з Харківським авіаційним заводом) тощо.

Отже, сучасні ЗП(ПТ)О потребують нових підходів до організації їх діяльності, тому в Харківській області була створена інтегрована система управління розвитком професійної (професійно-технічної) освіти, яка складається з оперативного та стратегічного управління. Взаємодія здійснюється на рівні Департаменту науки і освіти ХОДА, НМЦ ПТО у Харківській області, керівників ЗП(ПТ)О і педагогічних працівників. При цьому НМЦ ПТО у Харківській області виконує функцію інформаційно-аналітичної підсистеми і розглядає об’єкт управління – якість ПТО на рівні області як інтегровану систему. Це дозволяє структурному підрозділу органу державного управління – відділу науки, вищої та професійної освіти управління освіти і науки – зосередитись на оперативному управлінні діяльністю закладів ПТО.